1919 год. Польско-большевистская война в Беларуси глазами украинцев

«Историческая правда» о том, как события кровопролитной войны между Второй Речью Посполитой и советской Россией рассматривалась на страницах Подольской прессы в августе-сентябре 1919 г.
1919 год. Польско-большевистская война в Беларуси глазами украинцев
istpravda.ru/bel
В 1911 году немецкий генерал и военный теоретик Карл фон Клаузевиц в трактате «О войне» отметил: «Все знают, что войны вызываются лишь политическими отношениями между правительствами и между народами, но обыкновенно представляют себе дело так, как будто с началом войны эти отношения прекращаются и наступает совершенно иное положение, подчиненное только своим особым законам. Мы утверждаем наоборот: война есть не что иное, как продолжение политических отношений при вмешательстве иных средств…..» [1, с. 8].

Директория Украинской Народной Республики, ведущая в августе-сентябре 1919 года борьбу на два фронта – и с «белыми», и с большевиками, и ее политическая соратница, Рада Белорусской Народной Республики, пытающаяся наладить дипломатические отношения с ведущими европейскими странами, увы, проигнорировали пророчество фон Клаузевица и проиграли свою политику, каждая по одиночеству. 

Так, Симон Петлюра уже 26 сентября 1919 года в Умани вынужден был согласиться на военный союз с Нестором Махно, тогда как глава правительства БНР Антон Луцкевич в сентябре 1919 года имел несколько встреч в Варшаве с Юзефом Пилсудским. Результатом этих переговоров стала договоренность о созыве в Минске сессии Рады БНР для решения вопроса о создании польско-белорусского союза. Тем, кто прислушался к фон Клаузевицу, был «Начальник» Польского государства Ю.Пилсудский, который еще в феврале 1919 года приказал начать военные действия против Красной армии (хотя формально войны РСФСР Польша не объявила).

На страницах подольской украиноязычной ежедневной газеты «Україна», которая выходила в то время благодаря стараниям винницкой «Просвіти» («Просвещение» - О.З.) – культурно-образовательной организации, целью которой было развитие народного образования, свободы литературного слова, широкое распространение национальной идеи, формирование национального сознания, наряду с сугубо украинскими событиями, публиковалась и белорусская хроника в контексте польско-большевистской войны.

Как известно, этот вооруженный конфликт стал следствием борьбы между РСФСР и Польшей за право осуществлять военный и политический контроль над Восточной Европой. В конце 1918 г. руководство большевистской России направило Красную Армию на запад, рассчитывая на то, что в нужный момент ее войска смогут оказать содействие революционерам в странах Европы. 

К февралю 1919 г. большевики заняли большую часть Беларуси и Украины. Перспектива советизации Европы и, прежде всего, Германии пугала руководителей держав Антанты, которые стремились отделить советскую Россию от Германии и других западноевропейских стран «санитарным кордоном» из новых независимых государств Центральной и Восточной Европы. 

Одной из важнейших составных частей такого «кордона» стала Польша, возродившая свою государственность в ноябре 1918 года. Польские руководители мечтали о восстановлении Польши в границах 1772 г. Юридические основания для выступления Польши создали сами большевики, которые безоговорочно денонсировали в августе 1918 г. акты царского правительства о разделах Речи Посполитой. 

Получение Польшей дипломатического признания и военной поддержки со стороны государств Антанты и США и положило начало войны. 24 марта 1919 г. правительство РСФСР предложило определить восточную границу Польши посредством организации «голосования трудящихся» в спорных районах. Руководство Польши отклонило это предложение. 4 апреля 1919 г. польский сейм утвердил доклад комиссии по иностранным делам, в котором содержалась рекомендация продолжать войну за «освобождение народов, порабощенных большевиками». 19 апреля 1919 г. части Войска Польского стали продвигаться к Вильно и 21 апреля 1919 г. полностью овладели городом. В знак протеста против действий Польши руководство РСФСР 25 апреля 1919 г. объявило о полном разрыве отношений с ней. 

К концу 1919 года, пользуясь тем, что наиболее боеспособные части Красной Армии находились на других фронтах Гражданской войны, поляки заняли Западную Украину и большую часть Беларуси и Литвы. Лишь нежелание польского руководства помогать «белым» генералам (польские руководители опасались, что в случае победы над большевиками российские генералы оспорят права Польши на независимость) привело к приостановке продвижения польской армии на восток в октябре 1919 г. [2]

Сохранен язык оригинала. – О.З. Повествуется от лица поляков.

Винниця, п'ятниця, 15. VIII. 1919р. Ч. 6.

По відомостям з Варшави на 13 серпня на літовсько-білоруському фронті ворог побитий і відступає на Бобруйськ. Південна ворожа група намагається пробитися на Слуцьк. Середня група зайняла Кайданів, Столбцо…. Здобуто й Минськ [3, с. 3].

Винниця, субота, 16. VIII. 1919р. Ч. 6.

По відомостям з Варшави на 15 серпня на всій довжині фронту наша діяльність розвивається добре, незважаючи на кепський стан залізниць і болота. На північному сході від Минська наші війська досягли лінії Нова Тайна – Кондяловичі – Довнарівка, беручи багато полонених. На південному сході від Минська наші війська відкинули ворога і зайняли лінію Смолєвічі – Паскі Дубові. Тут б'ються дуже заповзято. В секторі Лунінця діяльність гармат і розвідка [3, с. 2].

Винниця, п'ятниця, 22. VIII. 1919р. Ч. 11.

Ворог збирає свої розбиті армії на відтинку Борисів – Бобруйськ і укріплюється…. Коло Борисова наші передні сторони дошли до Зембіна і Бажеча. На Лунінецькому відтинку без змін. Стан шляхів добрий. Ворог після боротьби випертий на схід боронитися здовж залізниці Бобруйськ – Старі Дроги. Ми зайняли станцію Вермутин – Талька і села Солені, Новосілки. Просуваємося уперед [3, с. 2].

Винниця, субота, 23. VIII. 1919 р. Ч. 12.

На літовсько-білоруському фронті ворог відступив від річки Лугайка на схід. На Лунінецькому відтинку большевики відступили і, перейшовши річку Случ, зірвали залізничний міст [3, с. 2].

Винниця, неділя, 24. VIII. 1919 р. Ч. 13.

Біля Борисова зайняли лінію Березино – Осиповичі…. Після заповзятих боїв ми просуваємося від устя річки Березина до устя річки Свіслоч…. Зайнято Осиповичі. На Лунінецькому відтинку жива діяльність наших атак [3, с. 2].

Винниця, четвер, 28. VIII. 1919 р. Ч. 16.

На північному відтинку ми відбили два наступи большевиків на Бург, Косяни. В напрямку Глибоке наші війська зайняли Беревичі… [3, с. 2].

Винниця, субота, 30. VIII. 1919 р. Ч. 17.

На захід від Бобруйська жива діяльність нашої кінноти й піхоти. Добича останніх боїв: 100 полонених, 5000 пар набоїв, 16 паровозів, 16 кулеметів і 100 рушниць. На Лунінецькому відтинку наші війська взяли Турів. Ворог відступив на схід [3, с. 3].

Винниця, вівторок, 16. ІХ. 1919 р. Ч. 24.

Після сильної артилерійської підготовки наша піхота заволоділа переходом через річку Березину і зайняла м.Борисів. Ми взяли кілька сот полонених, багато амуніції і воєнного матеріалу. Наступ на Борисів піддержувала наша кавалерія… [3, с. 2].

Винниця, четвер, 25. ІХ. 1919 р. Ч. 37.

По донесенням з Варшави литовський уряд Тариби подав до відома польській делегації такий свій програм: 

1) Литовський уряд уважає за неспірні етнографічні території Литовської держави слідуючі землі: бувша губернія Ковенська з частю Гробинського повіту, губернія Курляндська, Пруська Литва, бувша Сувалкська губернія, крім повіту Августівського, бувша губернія Виленська без повітів Десни і Вілейки і бувша губернія Гродненська на південь від річки Немана.

2) Вибори за литовським законом до Сойму в часті краю, окупованій польськими військами, можуть бути переведені тоді, коли там не буде польських військ і коли тут буде правити литовський уряд.

3) Часть бувшої губернії Виленської на північ від Немана (за винятком повітів Десни і Вілейки) разом із столицею Литви Вильном, що теж окупована польським військом, вважається неподільною литовською територією і всяка інша розвязка питання цього неприпустима.

4) До часу визначення полудневої границі між Литвою та Польщею в часті бувшої губернії Гродненської на південь від річки Немана (повіти Сокілки, Білосток, Волковишок, Слонім, Пружани), де живуть білоруси, мусить бути утворена нейтральна полоса без права держати тут полякам і литовцям свої війська.

5) Повіти Десна і Вілейка бувшої губернії Виленської і теперішній Минськ, Витебськ і Могилів уряд литовський не вважає литовськими [3, с. 3].

Таким образом, на страницах украинского провинциального издания было показано то, что в ходе польско-большевистской войны белорусские земли стали объектом территориально-политических притязаний как Польши, так и Советской России. 

Точку в белорусской проблематике, рассматриваемой европейским сообществом исключительно в контексте польско-большевистских взаимоотношений, поставило подписание Рижского мирного договора в 1921 году, который юридически закрепил территориальный раздел Беларуси.

1. Кравцевич-Рожнецкий, В. Просчет Антона Деникина и Симона Петлюры, или что произошло в Киеве 31 августа 1919 года / В. Кравцевич-Рожнецкий // Зеркало недели. – 2001. – № 32. – 23 августа.

2. Тихомиров, А.В. Дипломатия БНР в период послевоенного обустройства Европы и польско-советской войны (ноябрь 1918 г. – март 1921 г.) / А.В. Тихомиров  [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://library.by/portalus/belarus/referat_readme.php?subak.

3. Государственный архив Винницкой области. – Ф. Д-54-1. - Оп. 1. – Д. 1002. 

00:35 25/12/2017
Автор Ольга Зубко, кандидат исторических наук, специалист Центра международных связей и деятельности Винницкого национального аграрного университета (Украина)
загружаются комментарии